Кібербуллінг - нова форма насильства над дитиною

Прогрес - штука різнобічна, яка разом з користю і розвитком несе нові ризики та проблеми. Кібербуллінг - один із прикладів такої проблеми. Це досить нове поняття для нашої країни, воно  прийшло до нас із Заходу разом з чатами і соціальними мережами.

Кібербуллінг - одна з форм залякування, переслідування, насильства, цькування дітей та підлітків за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій (мобільних телефонів та інтернету). Та особливо процвітає він у мережі.

Основною проблемою віртуального простору є те, що спілкування за допомогою всесвітнього павутиння полягає у відсутності безпосереднього міжособистісного контакту, тобто, ми не бачимо свого співрозмовника і, відповідно, не можемо до кінця бути впевненими в тому, ким він насправді є. Таким чином, кожен може придумати собі абсолютно нове «амплуа», нову поведінку, нове життя. І дуже малоймовірно, що випадкові знайомі з «павутиння» колись з'ясують правду: в цьому своєму «новому житті» ми не зобов'язані відповідати за свої висловлювання, дії і вчинки – зрештою, ми ж це робимо не від себе, так що можна вести себе як завгодно. Тож часто цим користуються підлітки по відношенню один до одного, а також і дорослі, що мають психологічні проблеми.

Кібербуллінг складається з безлічі методів для залякування і цькування своїх «потенційних жертв»:
* Анонімні погрози - пересилання листів без підпису на електронну адресу своєї «потенційної жертви», в яких прописані образи, залякування, часто з використанням ненормативної лексики.
* Переслідування - довготривала часта розсилка своєї «потенційній жертві» через мобільний зв'язок та електронну пошту повідомлень, а в подальшому - шантажування її якимись фактами з її ж особистого життя.
* Використання особистої інформації - отримання особистої інформації про «потенційну жертву» через злам її електронної пошти або сторінки в соціальних мережах і використання для шантажування чи знущань.
* Флеймінг - це обмін короткими емоційними репліками між двома людьми - агресором і «потенційною жертвою» (іноді, агресорів може бути декілька). Мета агресора - принизити «жертву» і, тим самим, отримати від цього задоволення.
* Хеппіслепінг - це відеоролики, в яких зняті реальні сцени насильства. Найчастіше ці ролики розміщуються на таких ресурсах, де їх можуть переглядати мільйони людей. Природно, такі ролики в більшості випадків «заливаються» в мережу без згоди «потенційної жертви».


Нещодавно на Національну «гарячу лінію» з попередження насильства (номер тел.. 0 800 500 335) надійшов дзвінок:

«Добрий день! Я не знаю, як вирішити проблему, що сталася з моєю дитиною. На мою 15-річну доньку напали три її однокласниці. Моя дочка зустрічається з хлопцем, який до неї зустрічався з однією з її однокласниць. Коли дівчатка про це дізналися, то після школи «забили стрілку» моїй доньці. Вона прийшла в призначене місце, і дівчата тут же напали на неї й почали бити, тягати за волосся, обзивати останніми словами. Одна з цієї компанії весь час стояла в стороні і знімала те, що відбувається, на відео. Потім це відео виклали в YouTube і переслали посилання всім знайомим. Ці дівчатка, крім іншого, ще й вихвалялися перед ровесниками, як вони «провчили» мою дівчинку, мовляв, «нехай знає, як чужих хлопців відбивати». А я не збагну, як можу допомогти своїй дочці і покарати її кривдників».

З цієї ситуації можна з упевненістю сказати, що одна справа, коли однокласники просто вирішили з'ясувати стосунки (шляхом розмови чи навіть бійки), а зовсім інша - коли про цю «розбиранні» знають ще незліченну кількість знайомих і незнайомих людей, і більш того, є збережений артефакт. Це куди більш серйозна проблема з точки зору психологічного стану та моральної шкоди.

Чому діти займаються кібербуллінгом?

Розмірковувати на цю тему можна довго і не завжди можливо докопатися до справжньої причини і мотиву конкретної людини. Одні, наприклад, вважають це смішні і забавні способом самоствердитися, інші - хочуть помститися «ось тій дівчинці, яка відбила мого хлопця», треті - хочуть ще більше познущатися над однокласником, якого і так вже давно списали до когорти невдах, тобто «добити» слабкого, четверті - просто роблять заборонені речі, тому що «адже нам за це нічого не буде, тому що ніхто нічого не доведе». Але це тільки закономірності, а своїх особистих і, отже, суто індивідуальних причин, що витікають з унікального життєвого досвіду, може бути ще скільки завгодно. Крім того, не слід забувати про зростаючий «градус» цинізму, аморальності і жорстокості сучасного суспільства.

Але все ж повернемося до закономірностей і розглянемо стандартну структуру кібербуллінга на прикладі його учасників та їх психологічних портретів:

1. Агресор - людина імпульсивна, яка прагне головувати над усіма, щоб її всі слухалися і боялися, агресивно налаштована не лише до ровесників, але й до дорослих (батьки, вчителі); не вміє співчувати, фізично сильніша «потенційної жертви».
2.  Потенційна жертва - людина замкнена, вразлива і сором'язлива, яку легко налякати, невпевнена у собі, дуже за все переживає, має занижену самооцінку, депресивна, часто думає про суїцид, не має близьких друзів, більше спілкується з дорослими, ніж з ровесниками, фізично слабша за «агресора».
3. Спостерігач - людина, якій дуже цікаво переглянути (в деяких випадках і зафіксувати) процес цькування та знущання однієї людини над іншою.

Якщо дитина стала «потенційною жертвою» в процесі кібербуллінга, то їй дуже страшно про це розповісти дорослим. Це може відбуватися з різних причин:
-    діти можуть вважати, що дорослі не зуміють вирішити проблему такого роду;
-    діти думають, що дорослі не будуть сприймати їхню проблему, як серйозну;
-    діти вважають, що коли розкажуть про цю проблему комусь із дорослих, то їм буде тільки гірше - спрацює як своєрідний «донос на агресора», від якого зазвичай добра чекати не доводиться.

ЩО РОБИТИ?

Якщо ви бачите, що ваша дитина дуже змінилася, якщо відчуваєте, що з нею щось не так, спробуйте викликати її на відверту розмову. Тільки уникайте криків і «моралі», не потрібно гучних фраз, типу: «а от я в твої роки ...» або «я ж тобі казала!». Вашій дитині і так важко, а ви, в першу чергу, маєте бути для неї другом, якому вона дійсно може довіряти.

Розібравшись що до чого, слід визначити людей, до яких можна звернутися для вирішення ситуації. Якщо справа відбулася в школі - варто обговорити з вчителями, директором школи, з батьками «агресора», і безпосередньо з самим «агресором». Природно, бити і ображати останнього не потрібно, але позначити його позицію і позицію «жертви», а також  вашу, як батька потерпілого - просто необхідно. Поясніть, що образи, нанесені у віртуальному інтернет-просторі, такі ж реальні, як і ті, що сказані віч-на-віч.

Якщо ж знущання переходять всі межі, то можна звернутися і до правоохоронних органів або перевести дитину до іншої школи.

Кібербуллінг небезпечний не менше, ніж знущання в звичному розумінні. І зачіпає ця проблема не лише дітей та підлітків (безпосередніх учасників), а й дорослих, які повинні підтримувати і допомагати своїм дітям у такій ситуації та запобігати їм. Багато дітей, що стали «потенційними жертвами» кібербуллінга, не витримавши такого психологічного удару, прощалися з життям.

Для того, щоб запобігти проблемі кібербуллінга батькам слід  вчити змалечку своє чадо безпечно використовувати комп'ютер, інтернет та інші інформаційно-комунікаційні технології. Слід попереджати дитину про те, що проблемами, які виникають у віртуальному просторі, теж потрібно ділитися з батьками і разом їх вирішувати.

Джерело: http://ostanovimnasilie.org.ua/ru/blogs/psychologist/kiberbulling-innovatsionniy