До Дня пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років

28 листопада громадська організація «Центр розвитку дитини і сім’ї «РОДІС» вже вп'яте долучилася до щорічної загальнонаціональної акції «Запали свічку пам'яті» із вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років. 

Цього вечора в читальній залі Комсомольської центральної публічної бібліотеки зібрались комсомольчани різних поколінь – від п’ятнадцятирічних до тих, чий вік перетнув межу дев’яти десятків років.

Зі словами про необхідність збереження історичної пам'яті про Голодомор до учасників акції звернулась Катерина Цехла, завідувач сектору організаційної роботи громадської організації. Вона розповіла, як ставилася до хліба її бабуся і закликала присутніх не забувати своєї історії, щоб не допустити в майбутньому повторення подібної трагедії. Адже за підрахунками фахівців, всього у 1932-1933 роках від Голодомору в Україні померло понад 4 мільйони людей.

Як могло статися, що в аграрній Україні, яка до жовтневого перевороту 1917 року власним хлібом забезпечувала себе і експортувала його за кордон, на початку 30-х років минулого століття настав голод? 

Відповідь на це питання дала 91-річна учасниця акції - комсомольчанка Фросина Тимченко. Вона є живим свідком Голодомору і розповіла, що той голод був штучний. 

Фросина Федорівна у 1932-1933 роках жила з батьками на Черкащині і засвідчила, що в її селі голод розпочався після того, як радянська влада почала насильно заганяти селян до артілі, а потім до колгоспу, відбираючи всю худобу і реманент. Люди противились цьому, бунтували. Тоді влада покарала людей - почала відбирати зерно та інші продукти. Розпочався страшний голод. Люди їли бур’яни, коріння болотних рослин, об’їли все листя на фруктових деревах. 

Сама Фросина Федорівна не мала сил навіть до школи ходити, бо від голоду дуже опухла. Живилася калачиками, що росли у дворі хати.  В її родині з чотирьох дітей від голоду померло двоє. По селу дворами щоранку їздила підвода і збирала трупи селян, померлих від голоду. Ховати їх на кладовищі ні в кого не було сил, тож всі трупи звозили в одну яму за селом і присипали землею. Дуже страшні були часи…

Учасники зустрічі вшанували пам’ять про жертв Голодомору хвилиною мовчання і долучилися до загальнонаціональної акції «Запали свічу пам’яті». А 91-річна Фросина Федорівна звернулася до присутніх учасників акції зі словами: «Бережіть Україну, не чекайте, що хтось прийде і щось зробить для вас. Робіть усе самі, кожен потроху. Тільки тоді Україна стане багатою і сильною».

З кожним роком відходить за межу буття все більше й більше тих, хто знає про Голодомор не з книжок і газет, а з власного життя. Наступним поколінням про ці трагічні роки зможуть нагадувати лише пам'ятники. У нашому місті такого пам’ятника поки що немає, тож напевно громаді слід подумати про його створення. Він має стати місцем проведення міських заходів, присвячених цій трагічній сторінці історії нашого народу. До цього пам’ятника маємо приводити своїх дітей, онуків, правнуків, щоб вони у майбутньому не допустили повторення цієї трагедії нашого народу.