КОНКУРС ВИШИВАНОК

Міський конкурс вишиванок «Ми – українці!» у Комсомольську. 
2015 р.

1. ПОВАРОВА Світлана Миколаївна

Вишиванка, яку я представляю на конкурс, була придбана і освячена у  Свято-Покровській церкві села Рубанівське Дніпропетровської області. 

Сама я займаюся творчою діяльністю, тож маю близько десяти різних вишиванок. Кожна з них мені близька  по своєму, але ця вишиванка – особлива. 

Вона нагадує мені мою бабусю Марію, в якої було троє синів. Кожної весни вона сіяла багато чорнобривців, щоб вони не лише подвір’я прикрашали, а й зігрівали душу - на щастя, на долю.

Бабуся Марія розповідала, що в Україні здавна садили чорнобривці у дворі, де народився хлопчик. Адже ці квіти - символ чоловічої сили і краси, святості, чистоти і добра.Тож у садку бабусі до самої пізньої осені завжди палахкотіли яскравим цвітом і зачаровували своїм духмяним ароматом чорнобривці.

Вважають, що назва цих квітів пішла від старовинної однойменної назви одного з видів народної вишивки, у якій основними кольорами були чорний та червоний. Чорнобривці милують наше око, лікують наше тіло, ніжно хвилюють душу, а тому й просяться на біле поле рушника чи сорочки. Коли я одягаю свою улюблену вишиванку, то теж милуюся чорнобривцями і згадую свою бабусю Марію...

Чорнобривці, мої чорнобривці,

Я люблю вашу ніжну красу!

Чарівні мої чорнобривці,

Милуватися вами іду.

Із  п’янким ароматом згадала

Я дитинство і юність свою,

Ви красою мене чарували,

Звеселяючи душу мою.

На ллянім полотні чорнобривці -

Найчарівніші квіти мої.

Незрівняні мої, чорнобривці

Ніжні квіти моєї землі!


2. КОВТОК Альона Василівна

Доброго всім дня!

З великим задоволенням я надсилаю вам ці фото і хочу розповісти про свою тітоньку Ніну Яківну Стешенко - автора моєї вишиванки.

Почну з того, що ця жінка має велику душу та щире серце. Нікого не залишить без уваги, всіх вислухає та приголубить. Носиться з нами, як та квочка з курчатами - усі ми для тітоньки найдорожчі в світі. Власне, як і вона для кожного з нас. 

Тітонька Ніна зробила для своїх дітей, сестер та племінників незабутні душевні подарунки у вигляді суконь, вишитих власноруч бісером. І тепер частка душі улюбленої мами, сестри та тітоньки завжди буде з кожним із нас. Таким чином і в моєму гардеробі з'явилася гарна вишиванка - подарунок моєї тітоньки. 

На знак вдячності за наші вишиванки ми зробили нашій тітонці до ії 60-річчя подарунок у вигляді картини із зображенням ії улюбленої родини у вишиванках. Бачили б ви, скільки радості було в її очах!!! Нехай Господь дарує ії здоров'я та щастя ще на багато-багато років!!!

3. РАДЧЕНКО Ніна Дмитрівна

Моя бабуся, як усі вкраїнки тих часів,

Любила дуже вишивати.

Аби були їй нитка й полотно,

Не мала кращого вона й бажати.

А що вже рушники Марусині були

Найкрасивіші і найвеселіші,

А сорочки  трояндами цвіли,

Бо квіти ці були їй наймиліші.

Прийшла війна й забрала все вогнем -

Й країну, й хату, й скриню з рушниками…

А вишивання ж в Україні - оберіг,

То щастя й доля, то благословення мами.

Жили в землянках, як скінчилася війна.

Голодували так, що пухли ноги.

Маруся ж десь картоплі добула,

Не з’їла, а зібралася в дорогу.

Добігла у Полтаву за півдня

І виміняла ту картоплю у торгашок

На муліне і згорток полотна,

І було щастя в неї повна чаша.

Після тяжкої праці на полях

При каганці сорочку вишивала.

Червоні й чорні, як любов й печаль,

На рукавах троянди розквітали.

Щаслива й радісна в сорочці цій

На досвітках Маруся дівувала.

Вона і заміж в ній ішла за Василя,

Якого із війни діждала.

А потім вишиванку красну цю

Надовго в скриню заховала,

Бо мала інші сукні і кофти,

А вишиванка, бач, не в моді стала.

Та відродилась в Україні знов

Не мода, а потреба в вишиванках,

Бо стала оберегом тілу і душі

Моя сорочка – вишиванка. 

Душа бабусі Марії уже на небі, а на землі, як вічний спомин про неї, залишилась її сорочка-вишиванка.

4. ЛУШПЕНКО Єлизавета Євгеніївна

Єлизаветі всього 1 рік і 7 місяців. Хоч вона ще така маленька, але у своєму гардеробі має аж дві вишиванки! 

Вишиту сорочку їй подарувала бабуся Надія, а вишита сукня – то подарунок бабусі Людмили.

5. СЕМЕНОВА Любов Гаврилівна 

Цю сорочку я вишила власноруч п’ятдесят років тому. 

Вона не єдина в моєму гардеробі, бо маю кілька власноручних вишиванок. 

Вишивання – улюблена моя справа. Я сама вишиваю й інших навчаю – маю вже п’ятеро учнів, яким передала своє вміння. 

Намагаюся ділитися вишиванками з іншими. Зокрема вишивала рушники для Полтавського ГЗК, серветки для бійців АТО. 


А навчила вишивати мене моя мати. Вона сама гарно вишивала і мене привчила до цієї справи. 

Все життя вишиваю – сорочки і рушники, наволочки, скатертини і серветки, штори і картини. 

Одну з картин, вишиту власноруч, я подарувала центральній публічній бібліотеці - як вдячність за те, що працівники її читальної зали допомогли мені відправити на конкурс ці фотографії і розповідь. 

6. ГРИБ Наталья Григорьевна

Эту вышиванку я вышивала своими руками. Она своего рода зеркало моей души! Для меня вышитая сорочка является настоящим оберегом.
Проходит время, меняется мода, но вышивка обязательно должна быть в каждой украинской семье. 


7. ІВАХНЕНКО Ярослав Миколайович

Мені 6 років. Цю вишиванку на моє прохання привезла мені з Миргорода  моя бабуся Оксана спеціально для участі у конкурсі вишиванок. Минулого року я вже брав участь у конкурсі вишиванок і отримав за це сувенірний український прапорець. Я зберігаю його й досі. Мені дуже сподобалось свято  Дня Незалежності України в Комсомольську, але з минулорічної вишиванки я за рік виріс і тому попросив бабусю купити мені нову і саме з таким комірцем. Вона трохи завелика, бо бабусі хотілося, щоб я одягав її якнайдовше. 

8. АДАМЕНКО Тетяна Миколаївна

З вишиванкою мене пов’язують спогади з минулого про те, коли мої матуся і бабуся навчали мене з дитинства вишивати. 

Зараз мені 49 років, але я і досі пам’ятаю, як маленькою допомагала бабусі ткати постілки на підлогу. Згодом я навчила вишиванню своїх дітей.

Вишиванку, що на фото, вишила і подарувала мені моя молодша донька Ірина. Це був дуже несподіваний подарунок, який розчулив мене до сліз. Адже це була моя давня мрія носити вишиванку. А от обруч для волосся із диво-квіткою змайструвала мені моя старша дочка Олена.

Цей конкурс вважаю дуже корисним, тому що він надихає нас силою та гордістю за свою країну та її щирих людей.

До Дня незалежності України я написала вірш:

Вишиваночку надіну

І віночок я зв’яжу,

Щоб прославить Україну,

Показать її красу.

І поля її вродливі,

І річки, і гори,

А живуть тут в Україні

Всі люди чудові.

Пройде вся ганьба сувора,

Закінчаться війни

І розквітне Україна

В сім’ї добрій, вільній.

9. БОДЮЛ Крістіна та Поліна

Цим двом сестричкам, 9-річній Крістіні та 3-річній Поліні, готуватися до конкурсу вишиванок допомагала майже вся сім'я. 

Вишиванки у дівчаток були вже - їх придбала мама Ірина, бо вважає, що в кожної дівчинки має бути вишита сорочка.  

Тітонька Олена пошила для племінниць спіднички і жилетку для старшенької.

А бабуся Тетяна Миколаївна пошила фартушки. 

Тож дівчатка до конкурсу готові і з радістю очікують на свято Дня незалежності України.

10. ШЕНКЕВИЧ Софія Ігорівна

Мені сім років. Україна – моя Батьківщина. Вона має родючі землі, широкі лани, густі ліси. В цій країні живуть добрі та щирі люди. 

Україна – молода держава, але має свою довго вікову історію. Мій тато, вчитель історії, розповідає мені дуже багато цікавого про минуле нашої країни і я з задоволенням його слухаю.

Нещодавно тато розповідав мені та показував фото нашого національного одягу. Я звернула увагу на вишиванку та запитала у татка: «А чому зараз майже ніхто не вдягає ці сорочки?». Він відповів, що як і в багатьох країнах, національний одяг вдягають в основному на свята. Але мені дуже сподобалась вишиванка і дуже кортіло вдягнути її до школи.

Наступного дня я розповіла про це матусі. Мама купила мені білу лляну сорочку і почала вишивати на ній візерунки. Вона робила це дуже старанно. У моєї матусі просто золоті руки! Я із задоволенням спостерігала за маминою роботою і, чим могла, допомагала їй.

Коли вишиванка була готова, я вдягла її до школи. Я відчула себе справжнісінькою україночкою! Вчительці та однокласникам дуже сподобалась моя сорочка і вже наступного дня дехто з моїх однокласників також прийшли до школи у вишиванках. І тепер вишиванка мій улюблений одяг.

11. РЕЦЬ Ірина Михайлівна

«Ні, я жива, я буду вічно жити, я в серці маю те, що не вмира», - ці слова видатної української письменниці Лесі Українки надихають. Без сумніву, в наш час вишивка власноруч все більше відходить в минуле, проте свою сорочку я вишила власними руками.

Ні, не бабуся надихнула мене, а моя подружка, яка приїхала із Західної України в чарівній сукенці п’ять років тому. Тільки тоді я побачила, яким може бути гарним українське вбрання і не змогла лишитися байдужою.

Тож вашій увазі я пропоную, в деякій мірі, витвір мистецтва, який не вмирає та в який я вклала часточку своєї душі.

12. ГАЛИЦЬКА Надія Вікторівна

 

В наш час багато хто з нас почав асоціювати себе не як окрему людину в соціумі, а як частину нації. Нації з великою духовністю, стародавніми звичаями та історією,  яку потрібно пам’ятати та поважати.

Одним із символів нашої нації є вишиванка. Свою вишиванку я вишила бісером сама. Моє захоплення до вишивання викликано картинами, що вишиті моєю бабусею. У дорослому віці,  роздивляючись вишиті бісером картини, в мене з’явилося бажання вишити собі сорочку. Так і зробила. І розквітли на моїй сорочці соняхи - немов золотаве сонце опалило та залишилося на ній.

Одягаючи на себе цю сорочку, я відчуваю себе українкою і хочу демонструвати своє ставлення до своєї  країни, свою гордість за наших предків і повагу до історії нашої нації.

13. НОСУЛЬ Катерина Сергіївна

Моя сорочка вишита в полтавському стилі, в сіро-блакитних кольорах. Її на день народження мені вишила моя бабуся Ганна. Вона справжня майстриня, а навчилася цій справі вона у своєї матінки, моєї прабабусі Устини.

Бабуся Ганна постійно щось вишиває для нашої родини. Це її найулюбленіше заняття. Бабуся і мене навчила вишивати. Вона вважає, що вишивання хрестиком - це як молитва перед Господом Богом, або розмова з ним.




14. МІШИНА Софія Володимирівна

Усім добрий день! Мене звуть Софія, мені 15 років. Я народилася у місті Полтава, а зараз живу у чудовому Комсомольську.

Змалечку я чула про те, що наш край славиться різними традиціями. Одна з них - це вишиванка. Я підросла і вирішила теж придбати собі вишиванку. 

Моя родина, звісно мене підтримала, тому що ми любимо нашу країну і шануймо її звичаї. 

Але купувати не довелося. Моя тітонька зробила мені подарунок і вручила вишиванку, яку вишила власноруч. 

Це було дуже несподівано і приємно. 

До речі, аксесуари для волосся, що на мені, теж ручної роботи – їх зробила моя матуся.

15. СЛЕДЬ Світлана Євгеніївна

  

Ще в дитинстві я спостерігала за тим, як вишиває моя мама. Мені дуже подобались гарні яскраві квіточки на весільних рушниках, на святкових скатертинах. Приємно було дивитися на прикрашені маминими руками наволочки та простирадла.

Мені дуже хотілося навчитися вишивати як моя мама. Перша моя самостійна робота - серветка, вишита по мальованому. Запам'яталася ще одна моя робота - рушник, вишитий мною на виряди старшого брата до армії.

Вишивання стало моїм улюбленим хобі на все життя. Воно приносить задоволення не тільки мені, а й всій моїй родині. У святкові дні діти, чоловік і маленький онучок із задоволенням і гордістю одягають вишиванки, виготовлені моїми руками.

Готуючись до дня народження онука, я вишила собі сорочку яскравими соняшниками і волошками. На цей візерунок мене надихнули спогади з дитинства, коли яскравіли безмежні соняшникові поля, а ми з подругами плели волошкові віночки. Одягаючи цю сорочку, я наче повертаюсь у своє безтурботне дитинство і душа сповнюється теплом і добротою. Я дуже люблю одягати цю вишиванку.

16. СЛЕДЬ Володимир Анатолійович

Я і вся моя родина пишаємося, що живемо в Україні. Ми любимо та шануємо свою Батьківщину. Мені дуже подобається, як вишиває моя дружина Світлана і я попросив її вишити мені на сорочці український герб. 

На день мого народження я отримав від дружини подарунок – сорочку в жовто-блакитних кольорах, вишиту її власними руками. Тепер це моя улюблена сорочка і я одягаю її на особливі свята.

17. ХОХЛОВА Надія Володимирівна

 

Моя мама любить вишивати рушники, картини, сорочки. Мені дуже подобаються її роботи, особливо сорочки-вишиванки. Матуся вишила для мене гарну сорочку, що підкреслює мою молодість. Візерунки на ній вишиті в моїх улюблених кольорах - для мене вона найкраща.

Коли я одягаю свою вишиванку, в мене завжди піднімається настрій. При цьому мама завжди говорить,що я розквітаю наче ті троянди, які вона вишивала для мене

18. ХОХЛОВ Олександр Володимирович 

Я щирий патріот нашої Батьківщини. Знаючи про це, моя теща Світлана Євгеніївна вирішила мені зробити сюрприз – подарувала сорочку, вишиту власноруч у кольорах українського прапора, з українською символікою. Я дуже вдячний їй за такий подарунок і за будь-якої нагоди з гордістю одягаю свою вишиванку.

19. Родина Следь-Хохлових

Це наша дружня родина. Її старше покоління представляють Володимир Анатолійович та Світлана Євгеніївна Следь. Олександр і Надія Хохлови – це середнє покоління нашої сім’ї. А найменшенький у нас 2-річний Михайлик Хохлов. Усі ми любимо нашу Батьківщину і пишаємося тим, що є українцями. Тож недивно, що в кожного з нас є вишиванка.

Дорослим членам родини сорочки вишила власними руками Свілана Євгеніївна. А вишиванка маленького Михайлика – то подарунок бабусі Людмили Іванівни. У святкові дні всі ми в нашій родині із задоволенням і гордістю одягаємо наші вишиванки, бо ми – українці!

20. ПОДОЛЬСЬКА Анастасія Терентіївна

 

У цій вишиванці я виходила заміж у 1954 році. Її мені подарувала моя тітка і з того часу я нею не розлучаюся.

Є в мене ще пам’ятні сорочки. Одну з них вишила і подарувала мені моя молодша сестра. В іншій я ходила на жнива. 

Сама я теж вишивала, тому окрім вишиванок у мене вдома ще є вишиті рушники. 

21. ВЕЛИЧКО Евеліна

 

На фото моя 6-річна дочка Евеліна. Цього року вона стане першокласницею. Вишиванку для доні я придбала в інтернет-магазині міста Луцьк. Вперше Евеліна одягла її на випускний бал в дитячому садку. 

Сама я волонтер АТО і також маю вишиванку, вироблену у Комсомольську.

Людмила Валентинівна Величко, мама Евеліни.

22. ПУЖАЄНКО Валентина Григорівна

 

Свою вишиванку я вишивала перед власним весіллям у 1973 році. Від того часу минуло сорок три роки, але я і досі зберігаю її, бо шаную українські традиції та передаю їх своїм онукам.

23. ФЕДАК Антоніна Вадимівна

  

Я комсомольчанка, зараз живу у Польщі. Дуже сумую за рідною Україною, тому завжди, коли є нагода і можливість, одягаю вишиванку. Цим самим знайомлю людей за кордоном з українськими традиціями. 

Коли приїжджаю на Батьківщину, також із задоволенням вдягаю свою вишиванку. Її подарувала мені моя бабуся Валентина Григорівна.

24. ПУЖАЄНКО Карина Олександрівна

 

Вишиванку мені подарувала моя бабуся. Я ще маленька - мені всього 8 років. Але я дуже хочу миру в Україні.

25. Родина Пужаєнків

Мене звуть Валентиною Григорівною, а це мої онучки Антоніна і Карина. Ми дуже любимо нашу Україну і шануємо її традиції 

26. РИБАЛЬЧЕНКО Вадим

  

Мені 7 років. Це моя перша вишиванка. Її придбали мої батьки минулої осені до 1 вересня. Тепер я одягаю свою вишиванку і на сімейні, і на шкільні, і на міські свята.

27. ЗАДОРОЖНА Ірина

Добрий день! Я приїхала з Макіївки Донецької області. У Комсомольську живу майже рік. 

З собою я привезла вінтажні вишиванки, які у 50-ті роки минулого століття шила бабуся мого чоловіка в Макіївці. 

Ці вишиванки передала мені моя свекруха. Вишиванки з тонкого батисту, тому мені довелося їх трохи реставрувати.

28. ЄГОРОВИ Дар’я та Євгенія

  

Доброго дня! Мене звати Дар’я Єгорова, мені 8 років.

Ой віночку, мій віночку, 
В нього я вплету, що схочу:
Ружі, маки і барвінок, 
І стебельця материнок.
Ще вплету казки чудові, 
Пишні грона калинові
І пісні про Україну.
Я віночок свій надіну
На голівоньку русяву – 
Хай красується на славу!

А це моя сестричка Женя. Їй 3 рочки.  

У мене та моєї сестри є кілька вишиванок. Одну з них тато купив мені на ярмарку, а інші вишив та подарував нам мій хресний Олег. Вишиванки нам дуже подобаються, бо вони завжди виглядають святково.

Одягнімо, друже, вишиванки —
Наш чарівний український стрій.
Не для когось, не для забаганки,
А для себе, вірний друже мій.
     Одягнімо вишиванки, друже,
     Як одвічний предків талісман.
     Хай не буде серед нас байдужих
     І один в нас буде отаман.
Одягнімо в свята і неділі,
В будень, за потреби, одягнім
І відчуєм — вороги безсилі
Зруйнувати український дім.
     Одягнімо вишиванки, друже,
     Хай побачить українців світ —
     Молодих, відважних, дужих.

29. ВОЙТЕНКО Поліна 

«Я маленька україночка, а зовуть мене Поліночка!»
Нашій Поліночці 1 рік і 8 місяців. Її костюм пошитий з вишитого рушника, якому більше 45 років. Його вишила прабабуся Поліночки. Тож ця вишиваночка дорога нам як оберіг.
Хай вишиванки завжди будуть символом любові до нашої рідної неньки України!
Родина Поліни Войтенко.

30. РЖАВІНА Марина

Вишиванка для Марисі.

Історія цієї сукні непередбачувано цікава. Дізнавшись про міський конкурсу вишиванок «Ми – українці!», я вирішила подати заявку на участь в ньому нашої 1,5-річної донечки. Захопилася пошуками вишиванки для доні і згадала розповіді моєї бабусі про своє дитинство та про те, що одягали дітям у давні часи.

Зазвичай дитячий одяг тоді шили зі старого одягу батьків, а також з вишитих рушників, які вийшли з ужитку. І це не тільки тому, що вони вже багато разів пралися і тому м'які, не зашкодять і не натруть шкіру дитини. А тому, що вони увібрали у себе батьківську енергію та силу і нею захистять, вбережуть дитину від лихого ока, зурочень, нещасть.

У спадок від моєї бабуні залишилось багато рушників. Один з них я і перетворила на сукню для своєї донечки Марисі.

Під час виготовлення сукні для доні ще й з'явилися такі віршовані рядки:

На сукні у Марисі зеленіє листя,

Квіточки чудові - різнокольорові.

Сукню цю старанно бабця вишивала,

Щоб росла Марися й радість дарувала.

Мені подобається, а вам?

Людмила Ржавіна, мама Марисі.

31. РЖАВІНА Людмила Володимирівна

Маю честь презентувати свою вишиванку від майстрині з Івано-Франківська. Цю сорочку, вишиту стрічками, я придбала собі для святкування дня народження доні.

Українська сорочка - один із символів нашої культури. Класична українська вишиванка, як правило, виконується хрестиком та гладдю. Між тим з плином часу вид та техніка української вишивки удосконалюються і поряд з класикою вже крокує вишивка бісером та стрічками. 

Учасник поза конкурсом - родина Ніни Яківни Стешенко

Ніна Яківна Стешенко завітала на конкурс із сусіднього Кременчука. Жінка має велику родину, частина якої живе тут, у Комсомольську. Це саме про неї, про свою тітоньку Ніну, писала нам учасниця нашого конкурсу Альона Ковток. Майже всім своїм родичам Ніна Яківна власноруч вишила сорочки! Вишивала різнобарвним бісером по білому полотну. Щира, щедра на душевне тепло, талановита Ніна Стешенко вразила комсомольчан і своїми вишиванками, і своєю великою, дружньою родиною.